Бортовий
журнал.

Точка відліку сезону. Вапняк, ялівець і порожня дорога до мису, поки острів ще спить.

Мис Каво Греко — це білий вапняк, низький ялівець і море, яке опівдні стане нестерпно синім, а зараз ще сталеве. Поставив GS на ґрунтовому майданчику, заглушив мотор — і вперше за зиму почув тишу з присмаком солі.

Звідси все й починає рахуватися. Це нульова позначка одометра в голові — точка, від якої потім вимірюєш усі перевали, пороми й кілометри аж до самої півночі Європи.

Шотландія зустріла так, як і обіцяли прогнози — низьким небом, мокрим асфальтом і горами, схованими в хмарах по самі плечі. Заправка біля Форт-Вільяма з навісом виявилася найкращим укриттям на десятки кілометрів.

За дорогою — стара віскікурня Бен-Невіс, білі стіни й труба, що впирається в туман. Найвища гора Британії десь просто над головою, але побачити її сьогодні не судилося. І це нормально: північ не щодня винагороджує краєвидами, зате дорогами — завжди.

Заправив бак, випив кави з термоса під навісом, перевірив, чи баули не пропустили воду. Попереду — спуск до порома і довга дорога назад на материк.

Черга на пором — окремий жанр у мотоподорожах. Стоїш між туристичним автобусом і чиїмось Triumph, дощ барабанить по кофрах, а всі навколо — брати по негоді й по дорозі.

GS у повному бойовому спорядженні: алюміній кофрів потьмянів від солі, на вітровому склі — карта дощових крапель. Поруч хлопці на спортбайках мерзнуть сильніше: туреру дощ не страшний, якщо правильно сховатися.

Двадцять хвилин до посадки. Знімаєш шолом, кладеш його на бак-сумку, і вперше за день спина випрямляється. Море попереду сіре, але за ним — Європа, тепло й серпантини.

Перед ривком через усю Європу до Альп мотоцикл заслужив зупинку у спеціалістів. Невеликий сервіс під вивіскою «Reception →», сонце нарешті вийшло з-за хмар, а GS грівся біля цегляної стіни, поки йому міняли масло.

Список робіт простий: масло й фільтри, колодки, перевірка гальм, огляд гуми та підвіски. На таких пробігах профілактика дешевша за евакуатор десь на гірському перевалі. Година очікування з кавою — і знову повний порядок.

Викотився з воріт уже надвечір — зі спокійною совістю та свіжим маслом. Курс — на південний схід, до засніжених вершин, які чекають за дві країни звідси.

Альпи — це зміна палітри. Після північної сірості раптом з’являються модрини, сосни, чорний свіжий асфальт і сонце, яке ріже тінь гострими смугами. Дорога пірнає в ліс і виходить до підпірної стіни з тесаного каменю.

Саме тут GS оживає по-справжньому: легкі нахили в поворотах, тяга боксера з найнижчих обертів і жодної машини попереду на кілька кілометрів. Зупиняєшся просто щоб послухати, як остигає двигун і шумить струмок десь під урвищем.

Зняв шолом, повісив його на вітровик, зробив ковток води. До перевалу ще година набору висоти, і кожен наступний виток — на градус холодніший і на порядок красивіший.

Іноді найсильніший кадр трапляється на нудній автостраді. Виїжджаєш із-за повороту — і просто перед тобою постає масив Монблану: чорні скельні стіни, снігові карнизи та льодовик, що завис між вершинами. Мимоволі скидаєш газ.

З’їхав на аварійну смугу там, де це було безпечно, заглушив двигун і кілька хвилин просто дивився. Навантажений GS на тлі білих піків — саме заради таких зупинок і збираєш кофри за багато місяців до поїздки.

Попереду — тунель, кордон і спуск у долину по той бік хребта. Сезон ще не закінчився: попереду дорога додому, до теплого моря і нульової позначки в Каво Греко.